9. Риторика Біблії.

ЦЕРКОВНО-БОГОСЛОВСЬКЕ КРАСНОМОВСТВО (ГОМІЛЕТИКА) — Один із видів
церковного красномовства, який має давні традиції, свою історію,
видатних майстрів слова, таких як Іоанн Златоуст, Василій Великий, та
інші.

Гомілетика — наука богословська; вона пояснює теорію церковної
співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, історію
проповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичні
рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя».

Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів не тільки завдяки
духовному змісту Біблії, проповіді, а й завдяки красі, естетичній силі
всіх видів мистецтва — архітектури, живопису (іконопису), музики
(хоровий спів у православних, органна музика у католиків), цілющим
ароматам кадильниць тощо. Церковно-богословське (гомілетичне)
красномовство приділяє значну увагу ЗМІСТУ й ФОРМІ промови, проповіді,
духовної бесіди, зокрема виховується людина в дусі християнської
поведінки відносно Бога, ближнього, самого себе, у т. ч. через
вишуканість стилю мовлення, його багатство, ясність, експресивність
тощо, а також завдяки зовнішньому вигляду проповідника, священика, який
повинен бути благопристойним, благородним у думках, словах, вчинках,
стриманим у руках, не сміятися у храмі говорити не голосно й не тихо, а, не сміятися у храмі говорити не голосно й не тихо, а
відповідно до акустичних характеристик храму, до предмета мовлення тощо.
Ці та інші поради церковно-богословських ораторів становлять для
вчителя-вихователя значний інтерес, оскільки частиною багатої духовної
культури народу й усього людства, відкривають допитливому розумові нові
грані художньо-ораторського мовлення церкви, важливі аспекти впливу не
лише на розум, а й на емоції та волю слухачі, коли виховується довір'я
до мовця, бажання поділитися з ним найпотаємнішими думками й почуттями.
На нашу думку, здібний учитель інтуїтивно використовує елементи
гомілетики у світській щиросердечній бесіді з вихованцями, а свій виступ
забарвлює сповідальними рисами.

Однією із суттєвих ознак демократизації життя суспільства є перехід від
повчаючого МОНОЛОГУ до гострого ДІАЛОГУ з реальним чи уявним опонентом,
розвиток еристики. Не применшуючи значення монологічної форми
відзначимо, що авторитарний монолог адміністративно-командної системи
став протиріччям демократизованого суспільного життя, яке будується на
діалозі в політиці, пропаганді, навчанні.

Вчені-методологи, методисти з проблем риторики, еристики, теорії аргу
ментації пишуть про необхідність ефективного, інтенсивного підвищенні
мовної ерудиції суспільства, зокрема працівників у галузі освіти. Хто
нині перемагає у полеміці, дискусії, науковому спорі? Очевидно, той, хто
добре знає загальний настрій, інтереси групи, яка представляє в цілому
громадську думку, хто завойовує її повагу, довір'я, співчуття чесним,
продуманим викладом своєї позиції, яка повинна бути спрямована на
інтереси суспільства суверенної держави.