8. Ораторське мистецтво Стародавнього Риму.

8. Ораторське мистецтво Стародавнього Риму.
Якщо у Давній Греції заняття риторикою мали масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади ? консулів і сенаторів. У римській культурі риторика зображалась в образі величної жінки ? богині мистецтв, що сиділа на пишному троні в осяйному вбранні, на якому виткані мовні фігури. З прекрасних уст росла лілея, яка символізувала красу (ornatus), і меч, що символізував грізну зброю (persuasio). Риторика переконує красою і силою живої мови. Поруч зображені найвидатніші оратори минулого на чолі з Цицероном і Вергілієм.

Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх . Його промови є зразком римського патетичного стилю.
Для давньоримської риторики характерними є кілька ознак:
• інвективність;
• афористичність;
• нагромадження дієслів, метафори, антитези;
• сумлінно дібрані і згруповані факти.
Визначним риториком Стародавнього Риму був Цицерон (106?43 рр. до н. е.). Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства. Він поєднав у своєму стилі простоту, безпосередність і пишність, інтелект і почуття, логіку і екстаз.
Цицерон любив етичні антитези: „Адже на нашій стороні бореться почуття честі, на тій нахабство; тут сором’язливість, там розбещеність; тут вірність, там обман; тут доблесть, там злочин; тут чесне ім’я, там ганьба; тут стриманість, там розбещеність.
У праці „Про оратора” Цицерон створив риторичний ідеал оратора.
Практичні питання риторики та ораторський досвід праці з мовним матеріалом висвітлено в трактаті „Оратор”.
Видатним оратором був Гай Юлій Цезар (100?44 рр. до н. е.) ? засновник Римської імперії, військовий полководець, політик, письменник. Його промови сягали рівня промов Цицерона, але він не надавав їм такого великого значення, як це робив Цицерон, і не зберіг їх. Увагу Цезаря більше привертали політика і державотворення.
Найвідомішим твором Цезаря є „Записки про галльську війну”.
Перехід Риму від республіки до імперії (І ст. н. е.) трагічно позначився на розвитку римського красномовства. Воно повторило долю давньогрецького красномовства на межі переходу від демократії до монархії. З утратою політичних свобод занепадає політичне красномовство (пристрасне, жваве, активне, дійове), натомість процвітає урочисте, епідейктичне.
Основним методом навчання в римських риторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких і римських ораторів та декламація їх. Відповідно навчальними посібниками були збірники декламацій (тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники з різноманітними завданнями з побудови промов.
Марк Фабій Квінтіліан був прихильником педагогічної риторики. На думку Квінтіліана, вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта і моральність, заняття філософією, вироблення смаку, достойність у поведінці й вишуканість у мовленні. Про це він написав у великій праці „Ораторська освіта” (100 р. н. е.).
Квінтіліан намагався вивчити і виховати оратора як гарного, вишуканого стиліста.
Він написав 12 риторичних книг під загальною назвою „Institutio oratoria”.