14. Риторика в Києво-Могилянській академії.

14. Риторика в Києво-Могилянській академії.
Києво-Могилянська академія зробила значний внесок у скарбницю слов’янської риторичної спадщини. Вивчення й осмислення досягнень риторичної науки у стінах цього закладу створюють духовно-інтелектуальні підвалини відродження риторичних традицій України на сучасному етапі.
Ім’я академії прославили видатні ритори–гуманісти Ф.Прокопович, Г.Сковорода, І.Галятовський та інші.
Український просвітитель, учитель-ритор, поет-красномовець Г.Сковорода мріяв про духовну розкуту особистість, подарувавши нащадкам безсмертну спадщину, в якій осмислено також і роль у суспільному житті громадянина-оратора, патріота.
У розвитку російської риторики відкривається новий етап іменем М.В.Ломоносова, який став теоретиком красномовства як автор „Краткого руководства к красноречию” (1747 р.).
Зазначимо, що теоретичні положення латинськомовних українських і російських риторик XVII – XVIII ст. не втратили свого значення і сьогодні, в період відродження вітчизняної риторичної спадщини. Творчо переосмислюючи риторичні традиції інших народів, українські теоретики красномовства пристосовували свої підручники для потреб шкільної освіти, насичували їх тлумаченням величезної кількості понять, супроводжували прикладами з творів видатних ораторів. У цих риториках утверджувалось цілісне стилістичне вчення, розроблялась теорія аргументації, вивчалась структура промов, їх жанрова розмаїтість.
Відомий проповідник і ректор Києво-Могилянської колегії, Лазар Баранович, написав книгу „Меч духовний є глагол Божий” (1666 р.); у якій 55 слів-проповідей, написаних за правилами шкільної гомілетики, і „Труби словес проповідних”, що містять 80 проповідей на різні свята. Самі назви книжок уже свідчать, що написані вони образно, високим стилем церковної риторики.
Учень Лазаря Барановича і також ректор Києво-Могилянської колегії, відомий український культурний діяч і письменник Іоаникій Галятовський , сам викладач риторики, розробив теорію красномовства. У 1659 р. він видав книгу проповідей „Ключ розуміння” з теоретичною частиною „Наука, албо Способ зложення казання”, яка стала відомою науковою працею далеко за межами України. І. Галятовський пропонує кожному, хто хоче „казання учинити”, обрати тему, за якою має повідати все казання, що має складатися з трьох частин: перша ? ексордіум (початок); друга ? нарація (оповідь); третя ? конклюзія (кінець). Описавши призначення кожної частини і зв’язок між ними, автор називає основні джерела, з яких можна брати матеріал: Біблія, житія святих, праці великих проповідників, а ще історії і хроніки, книги про людей, природу, звірів ? все це нотувати й амплікувати до своєї теми.
Найповніше барокові тенденції у вітчизняній риториці відобразилися у публіцистично-ораторській прозі талановитого українського письменника і культурно-освітнього діяча Антонія Радивиловського, який розробив методику складання і виголошення проповідей, визначив завдання ораторів, склад аудиторії. За теорією Радивиловського, проповідник, оратор є послом Бога, його вустами промовляє сам Бог. Тому проповідник повинен бути всезнаючим, глибоко порядним, чесним. Радивиловський радив (і сам так робив) проповіді будувати логічно, використовувати вставні оповіді з античної і середньовічної літератур, міфології, прикрашати хитромудрими порівняннями, байками. Відомими є байки Радивиловського „Лис і Журавель”, „Рак і Раченята”, „Лис і Козел”.
Стефан Яворський , викладаючи риторику в Києво-Могилянській академії, написав підручник з риторики, „Риторична рука”, в якій виклав теоретичні засади риторики стосовно п’яти її розділів (п’яти пальців „риторичної” руки): інвенція, диспозиція, елокуція (елоквенція), меморія, акція. У Яворського ? це винахід, розміщення, вітійство (тропи і фігури), пам’ять і виголошення.
Риторичні надбання Києво-Могилянської академії XVIII ст. були значними ще до Феофана Прокоповича. Риторика була живою наукою, яка готувала до життя, давала „хліб”. Кожний ритор читав свій навчальний курс, що складався з теоретичної частини (лекцій, трактатів) і практичної (диспутацій, діалогів). В архівах збереглося 183 рукописних риторики.
Проте, незважаючи на різні назви, усі риторики цього періоду мали однотипну структуру:
а) загальна риторика, що складалася зі вступу і теоретичної риторики;
б) часткова, або прикладна, риторика.
Теоретична риторика складалася з п’яти розділів (інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція) і містила виклад основних понять і категорій риторики.
Часткова риторика викладала технологію і методику та різноманітні поради і рекомендації підготовки і виголошення промов усіх родів, видів і жанрів залежно від сфер суспільного життя, для яких ці промови призначалися. Зміст часткової риторики і її конкретний матеріал суттєво залежав від наукових поглядів, художньо-естетичних уподобань, риторичної підготовки й ораторської практики авторів. Вони могли називати (за бароковою традицією) розділи риторик назвами квітів (берізки, тюльпани, троянди), пір року (весна, літо), частин тіла („риторична” рука).