6. Риторика Давнього Сходу.

6. Риторика Давнього Сходу.
У інших регіонах світу розвиток риторики йшов іншими шляхами. Монархічний лад, характерний для Китаю, і відсутність полісної демократії створили інші порівняно з Грецією умови риторики і направляли розвиток мови по інших шляхах.
Монархові були потрібні рада і радники, які б пропонували і критикували рішення. Кожен монарх складав собі думу з міністрів і радників, які сперечалися між собою з приводу проблем, запропонованих монархом, і обгрунтовували ті або інші рішення. Міністри і особливо радники належали до ученого сословію, яке розвивалося в цих умовах.
Така структура державного устрою здавалася виразною і вічною. Основи цієї структури – особа монарха, його здатність приймати і проводити рішення.
Критерієм прозорливості рішень могли бути тільки прецеденти. Тому китайська культура хронологична і топонімічна. Про всяку подію сказано, коли і де воно сталося. Ведеться подвійний відлік часу по роках існування держави від підстави до сьогоднішнього дня і по шістдесятирічних циклах, які, по-відимому, пов'язані з терміном зміни поколінь і терміном ізмененія стилів. У =Тридцатиканонье= (Шисань цзін) є наступні необхідні для цього розділи: прогностика, пісні народу, історія (як історія прінятія державних рішень), державні рітуали і їх частки, етика і словник - тезаурус, карті-, що даєну миру.
Пісні (шиузін) потрібні для того, щоб знати, що достовірно народ хоче і на що сподівається; історія дає прецеденти обговорення і ухвалення державних решеній, етика - зміст освіти і виховання общества; словник служить для нормування мови і систематізациі знань.
Оскільки ухвалення рішень відбувається у вузькому арістократічеськом кругу, вимога до мов – граничний лаконізм, розумова і емоційна напруженість стримана пристрасть і відповідальність за кожне слово.Така мова вимагала високої розумовою подготовки і відчуття можливих змін. Звідси прогностика займає перше місце. Хто прозорливий в своїх прогнозах, той краще вгадує розвиток стилю.
Китайський ритор-філософ говорив, що риторика в таякий мовній ситуації неотделіма від філософії і составляєт з нею одне ціле. Розвиток стилю мови требовало зусиль в поезії. Ритор прагнув оволодіти знаннями по медицині, математиці, астрономії, історії, етиці.Стиль, його компоненти, історична унікальність і здібність до загального обхвату інформації - ядро філософствованія і мовної практики в Китаї.
Мовна культура в Древній Індії
На відміну від Китаю і Греції, де становий лад существовал, але був виражений формально в тому, що челостоліття своїм народженням обов'язково прив'язаний до опреділеному стану, в Індії становий лад у вигляді
ділення на касти і приладдя людини до касти даною йому від народження, формував інші умови для мовної практики.
Існували три основні стани: духовне (браміни), військове (кшатрии) і решта людей, зайнятих фізичною працею (шиздры). Стани не винні смешиваться в розмовах, одязі, їді і в брачных стосунках. Це робить будь-які прояви практичесанням мови не загальними.
Зосередження розумової і мовної праці в касті брамінів створило пріоритет літургійною і учбовою мови перед всіма іншими видами мови. Усна і письменная мовна культура придбала як би позачасовий характер. На відміну від китайської мовної культури, де кожен мовний вчинок фіксується в місці і времені, в індійській культурі існує образ вневременного і внепространственного інформаційного буття. Індологія пов'язує це з розвитком усної мовної практики в учбовій і літургійній мові. Проте і ведические тексти, і філософські тексти, і тексти поэтические мають авторство і зразкове датування. Цей тип мовної культури виявляється направленим на воспитание особи.
Розвиток філософських учень, продовжуючих индуизм і що походять з індуїзму, але що виходять з нього таких як джайнізм і буддизм, породив вчені спори і отже, діалектику. Діалектика як пошук істини привела до розвитку логічних доказів. Були развиті силлогистика і правило наведення прикладів як інструмент доказів. Це рішуче відрізняє индийский стиль філософствування від китайського, де були розвинені формалізм прогностики.
Необхідність популяризувати філософські учения створила необхідність в літературному этосе (?Махабхарата?, ?Рамайяна?).На основі этоса, в наслідування йому і паралельно з ним розвиваються танець, музика і образотворчі искусства. Поезія і мистецтво стають в цих умовах средством образного розвитку філософських ідей за пределамі вченого стану. Публічна мова в Індії - це і літургія і театр. Ці найважливіші засоби виховання всього народу основыва-
ются на філософії і її школах. Вчена і педагогічна мова нагадує по своїй структурі побутову мову, але з вченим змістом. Езотерична мова школи і літургіки направлена на
виховання здібностей людини
---------------------
итай — одна з найдавніших цивілізацій світу; допитливі та трудолюбиві китайці першими у світі винайшли компас і порох, шовк і порцеляну. Тут розвинулися багата література та складна ієрогліфічна писемність, витонченість звичаїв і ускладнена церемоніальність у спілкуванні ...

Тривалий час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції від інших народів, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою колись правителі Китаю — "Піднебесної" країни — хотіли відгородитися від "варварів".

* * *

Законодавство Стародавнього Китаю було досить розвиненим, і юридична риторика тут посідала значне місце. Щоправда, постулати китайських юристів цієї пори, установка на залякування не в усякої сьогоднішньої людини можуть викликати захоплення:

"У сім'ї не можна відмовитися від нагаїв і палок; у державі — від покарань, а в Піднебесній — від виправних і репресивних походів, [але при] застосуванні їх є головне і другорядне, [а при] здійсненні їх — те, що протидіє, й те, що сприяє ...

Древние цивилизации / Под общ. ред. Г. М. Бонгард-Левина. — М., 1989. — С. 147.

56

57


П'ять [видів покарань] — татуювання, відрізання носа, кастрація, відрізання ноги й смерть, [кожним з яких] каралося 500 злочинів, — ось що називається "Зводом середніх [покарань], що вживалися для покарання областей, що не живуть мирно. Усіх [засуджених на] смерть страчували на ринковій площі..." (Законодавство Чжоу)1.

Цілісність держави та єдність китайського народу забезпечувала централізована, сильна влада. Становлення політичної риторики в Давньому Китаї, як і на всьому Сході, пов'язано з пропагандою сили, нездоланності, величі правителя. Поширеними в той час були царські написи, подібні до царських написів інших давніх держав Сходу. Власне, ще до об'єднання Китаю правителі окремих місцевостей фіксували свої перемоги в таких написах: "Цар By скинув з трону династію Інь і тепер він, а не владика Інь вершить жертвоприношення богам"2.

Вже в III тис. до н. е. виникають записи промов царів, які були зразком для майбутніх поколінь: їх вчили напам'ять та використовували у відповідних ситуаціях. Дослідники давньокитайської культури небезпідставно вважають, що "до початку літератури можна віднести едикти та укази давніх правителів (серед них такі, що за характером і стилем можуть вважатися першими зразками риторичної прози)..."3.

У IV ст. до н. е. ці тексти було згруповано в "Книзі пе-редань", "Промовах царств" та "Промовах царств, що борються". Тут присутні риторичні звертання до предків, військове красномовство, дипломатичні промови тощо. В китайській політичній риториці спостерігається неприхована тенденційність, полеміка, таврування противників і відверте замовчування невигідних речей4.

Згодом пропаганда вірності трону набула характеру майже ритуальних заклинань: "Будь підтримкою своєму володарю проти тих правителів, які не з'являються до дво-

1 Хрестоматия по истории Древнего Востока. — М., 1980. — С. 186.

2 Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985. — С. 139.

3 История всемирной литературы: В 9 т. — М., 1983. — Т. 9. — С. 143.

4 Див.: Никитина В. Б., Паевская Е. В., Позднеева Л. Д., РедерД. Г. Литература Древнего Востока. — М., 1962. — С. 350—351.

ру". Але й володар брав на себе певні зобов'язання: "Я розширю твої землі, аби ти був опорою дому Чжоу"1.

Царська влада забезпечувала як законність, так і право. Судова риторика, зрештою, виникає в Китаї не внаслідок змагань і дискусій сторін, що судяться, а, як у Вавило-ні чгі Єгипті, в царських указах. Щоправда, китайська юридична проза нерідко змішує реальність і міф, щоб надати явищам авторитетності ("Закони Чжоу").

На духовне життя Китаю, його релігійну риторику справили могутній вплив дві великі релігійно-філософські системи — конфуціанство та даосизм.

Конфуцій (Кун-фуцзи), який жив у V ст. до н. е., сформував поняття Високого Неба, якому підлягає Син Неба — імператор, що є батьком вельможам, а ті — батьками отців сімейств і т. ін. Ця ієрархія свідчила про прагнення впорядкувати відносини природи і людини, а також стосунки в суспільстві. Водночас Конфуцій формулює категорію жень — гуманність, закликаючи до гармонійних і людяних стосунків.

Теоретичні надбання Конфуція та його послідовників започаткували китайську дидактику. Конфуцій вбачав основу життя у дотриманні всіляких церемоніалів, покликаних оберігат
и існуючий порядок, забезпечувати гуманність. Усе це стало передумовою виникнення та розвитку риторичної традиції, оформленої в певну систему.

Конфуціанські повчання (які й досі визначають свідомість китайця) — типова риторика морально-етичного характеру.

"Шляхетний муж піклується про дев'ять речей: коли дивишся — бачити; коли слухаєш — чути; аби на обличчі була привітність, а у вигляді — шанобливість; у мові — відданість; а в справах — неважливість; якщо ти в сумнівах — питай, у гніві — думай про наслідки; коли що береш, пам'ятай про борг"2.

Конфуціанські ідеї живили собою велику й багату художню літературу Китаю. Серцевиною конфуціанського літературного тексту є власне риторика, пряме повчання, моралізаторство, життєві приклади тощо.

ВаргаД. Зазнач, праця. — С. 140. 2 Литература Древнего Востока: Тексты. — М., 1984. — С. 225.

58

59


Ці особливості притаманні й літературі, що втілює в слові другий великий духовний орієнтир Давнього Китаю — даосизм. Цю течію започаткував Лао-цзи, який висунув учення про дао, яке характеризує так:

"[воно] покриває небо, підтримує землю, розгортає чотири сторони світу, розкриває вісім меж. Високо, безмежно, глибоко безмірно, обіймає небо й землю, з'єднується з безформенним. Біжить потоком, б'є джерелом. Порожнє поступово наповнюється. Клекоче і бурлить. Мутне поступово очищується"1.

Очевидно, таку містку і водночас абстрактну філософську категорію можна було розкрити не поетичними, а риторичними засобами.

Отож, риторика прислужилася становленню філософії та релігійної думки Давнього Китаю.

З часом виклад релігійно-філософських ідей набув характеру справжньої проповіді. Одночасно риторика стала невід'ємною частиною двірського та феодального побуту Китаю.

Існує думка, що конфуціанським пам'яткам властиві прозаїчно-побутові форми, а даосистським — поетично-піднесені2.

Однак детальне ознайомлення з пам'ятками Давнього Китаю свідчить, що конфуціанська проповідь реалізувалася і в поетичному образі, а даосистська — у формі вишуканої та розмаїтої риторики. Нерідко вони тісно перепліталися, що ілюструє, наприклад, пасаж Лао-цзи:

"Нехай країна буде малесенькою, а народ нечисленним; скільки б у них не було знаряддя, нехай вони ним не користуються; люди нехай до самої смерті не йдуть далеко від дому; якщо будують кораблі, вози, нехай на них ніхто не їздить; якщо будують панцирі, мечі, нехай ніхто не воює; замість того, щоб писати, хай люди краще плетуть торочки й китиці; нехай буде чепурним їхній одяг, нехай буде мирним їхнє житло, нехай будуть щасливими їхні звичаї; і якщо вони зазирнуть за кордон сусідньої країни і почується звідти кукурікання півнів, гавкання собак, нехай

1 Литература Древнего Востока: Тексты. — М., 1984. — С. 257.

2 История всемирной литературы: В 9 т. — М., 1983. — Т. 9. — С. 182—183.

60

доживуть люди до старості, до смерті, ніколи не побувавши на тому боці" (йдеться про переваги малої держави)1.

На Давньому Сході склалася різноманітна й багата риторична практика. Але здебільшого вона розвивалася стихійно; красномовці не дуже піклувалися щодо теоретичного узагальнення свого досвіду. Але роль риторики у суспільному житті була досить помітною. З розвитком міждержавних відносин риторичний досвід Сходу адаптувався і на європейських теренах. Наприклад, Солон, спартанський законодавець, запозичує (за переказом) традиції юридичної риторики з Єгипту.

Ключові слова:

ме, маат, жень, дао, царські написи, етикетні формули,

теургія, психагогія, панегіризм.

Практичне заняття З Риторика Давнього Сходу

1. Що Ви можете сказати про питому вагу риторичного начала в літературах Давнього Сходу?

2. В яких сферах життя Давнього Сходу використовували риторику?

3. Які жанри характерні для риторики Давнього Сходу? Що розвивалося активніше в країнах Давнього Сходу — теорія риторики чи риторична практика?

4. Як юридичні норми давньосхідного суспільства позначилися на особливостях юридичної риторики?

5. Які чинники зумовили становлення в державах Давнього Сходу політичної риторики?

6. Чому релігійна література Давнього Сходу містить у собі виразний риторичний струмінь?

7. Що відомо про розвиток у давньосхідному суспільстві шкільного (академічного) красномовства?

8. У чому полягають особливості побутового красномовства в давньосхідних державах?

9. Яким був вплив риторичної практики Давнього Сходу на становлення риторики в Європі?

1 ВаргаД. Зазн. праця. — С. 141—142.

61

Література Основна

1. Литература Древнего Востока. — М., 1962.

2. На ріках Вавілонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. — К., 1991.

3. Рождественский Ю. В. Теория риторики. — М., 1997. — С. 42—49.

Додаткова

1. Алиханова Ю. М. Лхваньялока Анандавардханы и его учение о поэзии //Анандавардхана. Дхваньялока ("Свет Дхвани"). — М., 1974. — С. 13—61.

2. Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985. — 166 с.

3. Гринцер П. А. Основные категории классической индийской поэтики. — М., 1987.

4. Сагач Г. М. Золотослів. — К., 1993. — С. 11.

* * *

Красномовство відіграло помітну роль у формуванні культури античного суспільства. Існував навіть міф про божественне походження риторики: Юпітер покликав до себе Меркурія і звелів дати людям риторику, яка започаткувала їх діяльність. Активно розвивалися й досягли високого рівня суспільно-політична риторика, судове й академічне красномовство. Колискою античного ораторського мистецтва була Греція. Після походів Александра Македонського (IV ст. до н. е.) грецька культура поширилася майже в усьому світі (так званий елінізм). Після засвоєння засад грецького красномовства Давнім Римом, що був в античності "володарем світу", греко-римська риторика стала основою ораторської культури народів Європи. Вже наприкінці античної епохи існувала велика кількість риторичних шкіл і писаних посібників, що суттєво прислужили розвитку цієї науки.