29. Концептуальний закон.

29. Концептуальний закон.
Основним законом риторики є концептуальний – винайдення задуму, ідеї. Він передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.
Уся мисленнєво-мовленнєва діяльність людини розпочинається саме із оволодінням нею концептуальним законом. За допомогою цього закону людина вчиться передбачати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і в перспективі, виділяти головне від другорядного, логічно вибудовувати власну діяльність. Знання цього закону допоможе суб’єктові виробити в собі повагу до думки (інтелекту), а отже, і розуміння того, що без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливо розв’язати сучасні проблеми тощо. Отже, принцип пріоритету думки на дією дає людині безцінну можливість – з користю витрачати час свого життя, позбавитися метушні, одержати результат відповідно із затратами.
Така послідовність дій є адекватною природі людини, і, йдучи за нею, людина відчуває задоволення від діяльності. У противному випадку - наявне насильство над природою людини ,яке виявляється я у таких. ознаках як незадоволення, втома розгубленість, дратівливість, безпомічність тощо.
Галина Сагач порівнює задум з образом людини на гірській вершині, з якої їй вдається побачити й осмислити те, чого вона не спроможна зрозуміти, перебуваючи внизу, бо не здатна охопити всю «галявину» (проблему) цілісно.(1, 81)
На думку цієї дослідниці, для того щоб грамотно створювати задум-концепцію, перш за все потрібно зрозуміти семантику цього слова з риторичного погляду.
Концепція – це основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності, над якою простежується стратегія діяльності (цільова установка, теза). Таким чином концепція не є ні стратегією (програмою діяльності), ні тезою (складовою стратегії), оскільки стратегія є реалізацією концепції, а теза – головною думкою (частиною стратегії). Концепція – це складніше поняття, аніж просто сума знань.
За твердження Г.Сагач, концепція – це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі.(1, 81).
Оскільки людина характеризується не тільки тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить, то важливо знати не лише, що таке концепція, але й те, як її створювати.
Г. Сагач процес розробки концепції подає в такій послідовності:
1. Своє бачення суб’єктом предмета (теми).
2. Аналіз предмета, тобто вибір проблем для вивчення.
3. «Привласнення» суб’єктом чужого досвіду із вивчення обраної проблеми.
4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки і формування позиції.(1, 81).
Такий підхід до розробки концепції дозволяє людині будь-яку отримувану інформацію пропускати через своє відчуття, уявлення, створювати своє бачення, свою картину того чи іншого предмета.
Отже, перший етап розробки концепції дає можливість людині не втратити своє «я» у процесі пізнання, що дуже високо цінували давні філософи, вважаючи, знання можуть стати купою каміння, під якою буде похована особистість, і знання може стати купою каміння, над якою височіє особистість. Специфіка роботи оратора під час обрання предмета розмови й вироблення свого бачення його - це важливим є своє й чуже бачення предмета промови, з якого можна доповнити своє, а також попередні знання, життєвий і професійний досвід, суспільний запит на цю тему. Оратор намагається якомога більше дізнатися про предмет розмови, однак слід пам’ятати, що запозичені знання не повинні заступати власні. Мотивом вибору предмета розмови був суспільний, груповий чи індивідуальний інтерес. Те, що цікаве для оратора, він намагається донести до слухачів, і , навпаки, оратор шукав для себе інтерес серед того, чим цікавиться публіка. Вибір предмета також зумовлювався наявністю в автора певних знань про принципи і правила систематизації та класифікації об’єктів, тобто про таксономію. Критерії класифікації предметів (багато- та одномірний) свідчить про те, що предмет можна розглядати вузько(один таксоном) або дуже широко (кілька таксономів.). Інвенція не радить йти ні першим, ні другим шляхом, а радила ораторам для промови конкретизувати предмет так, щоб наблизити його до аудиторії у потрібній їй мірі, потрапити ним у свідомість слухачів. Для цього існують певні топіки ( про них було сказано ) Інвенція як процес вибору предмета і його систематизації складається з трьох фаз: фази вибору, фази орієнтації і фази заглиблення) .
На цьому етапі можливий двоякий результат: людина може виявитися дилетантом, мати поверхове поняття про предмет, і відповідно, викривлене бачення його, а звідси – викривлене бачення предмета, а може запропонувати більш-менш повне уявлення про предмет, яке наближає людину до пізнання істини про цей предмет. Перевірити правильність своїх суджень суб’єкт зможе на наступних етапах пізнання.
Отримавши своє бачення предмета, суб’єкт починає усвідомлювати неможливість охоплення усього предмета і опиняється перед вибором з предмета певних граней (проблем)– другий етап розробки концепції. Критеріями підбору проблем виступає інтерес та компетентність самого оратора, актуальність проблеми, її громадська значущість. Цей етап дозволяє суб’єкту відійти від поверхового підходу до вивчення предмета (про все й ні про що). Д. Карнегі застерігав, який писав «…не робіть спроби торкатися у невеликій промові надто великого кола питань. Візьміть один чи два аспекти теми й спробуйте висвітлити їх ґрунтовно» (2, 14). Специфіка роботи оратора під час вибору проблеми або окремих питань – це оратор відходить від загальних знань про предмет і зосереджується на якійсь проблемі та заглиблюється в неї. Вибір проблеми залежить від її актуальності, практичного значення, суспільної ваги та компетенції автора і його інтересів. На цьому етапі рекомендують працювати словниками, монографіями, документами, довідниками.
Таким чином, лише вибравши проблеми, суб’єкт може звернутися до вивчення людського досвіду, який накопичено з матеріалу, що його цікавив - третій етап створення концепції. Такий підхід сприяє, по-перше, значно ширшій цілеспрямованості й поглибленню в роботі з літературою, ніж коли б людина відразу починала з вивчення чужого досвіду, а, по-друге, допомагає людині позбавитися почуття розгубленості перед величезним обсягом літератури, знімаючи тим самим нервове напруження. Специфіка роботи оратора під час вивчення стану проблеми в літературі, ознайомленням з чужим досвідом – це заглиблення в предмет викладу з використанням емпіричного енциклопедичного та компаративного матеріалу. Тут з’ясовується, що емпіричний матеріал може не збігатися з енциклопедичним, бути мало переконливим або його просто не вистачає. Тоді слід здійснювати корекцію за допомогою компаративного матеріалу: посилань на аналогії, авторитети, прецеденти, порівняння тощо. У результаті попередньої аналітичної роботи стає зрозумілим, який матеріал і в яких пропорціях стане змістом повідомлення, які аспекти його висвітляться, якої позиції дотримується автор, тобто проступають контури структури повідомлення (план).
Четвертий етап створення концепції характеризується тим, що суб’єкт критично осмислює свій і чужий досвід, і на основі цього формує власну позицію. Таким чином, суб’єкт ніби знову повертається до свого бачення предмета, але це бачення є якісно новим, збагаченим, переосмисленим.
Специфіка роботи оратора під час критичного осмислення власних напрацювань і обраній проблемі – це осмислення і переосмислення чужого та власного досвіду, свій збагачується чужим, вибираються вихідні (методологічні) позиції, формуються теоретичні або загальні положення змісту, концепти. Це означає, що концепція виступу вже є. При цьому може вияснитися, що багато з того знання, що було на початковому етапі, є несуттєвим, непотрібним для досягнення саме цієї конкретної мети промови, якась частина знань – неістинними. Але чітко постане в мовомисленні оратора зміст(концепція). Проте концепцію ще потрібно реалізувати, втілити в матеріал, висвітлити, дійти з нею до мети. Для цього є інші закони)
Отже, знання і застосування концептуального закону риторики забезпечить людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.
Cуть концептуального закону - підкреслює на початковому етапі пріоритет думки над дією, привчає мовця приховувати свої наступні дії і підпорядковувати їх наступній меті – реалізації ідеї, привчає людину до організованого мислення, узабезпечує від необдуманих вчинків, хаотичних дій)
Концепція - система поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові певної теорії.
Працюючи над виробленням концепції майбутньої промови оратор повинен обрати предмет розмови і виробити своє бачення його; вибір проблеми або окремих важливих питань; вивчення стану проблеми в науковій літературі, ознайомлення з чужим досвідом; критичне осмислення власних напрацювань з обраної проблеми і наукових відомостей з неї.
Мотивом вибору предмета виступу є суспільний, груповий чи індивідуальний інтерес.