18. Промова. Типи промов.

18. Промова. Типи промов.
Слово «промова» має різні значення. Ось на зібранні зачитують офіційний документ. Ось викладач читає лекцію, підтримуючи інтерес аудиторії й порядок у приміщенні, але підглядає у конспект. А ось мітинг на вулиці: слово виривається з грудей, і важко уявити, щоб хтось читав його з папірця.
Промова, присвячена розкриттю однієї і тієї ж теми , залежно від мети оратора, рівня його підготовки та ситуації, може бути виголошена по-різному. Важко уявити закоханого хлопця, який освічується своїй коханій з папірця, і, навпаки, та ж сама записка, відправлена листом, може її розчулити. Ніколи не зможе переконати суд людина, яка свідчитиме за папірцем – цим свідченням ніхто не повірить. Поганим є лектор, який читає, не відриваючись від рукопису. Але якщо надрукувати текст цієї лекції – то вона може бути цікавою. І з’ясується, що лекція нудна не тому, що беззмістовна, а тому, що письмове мовлення замінило в аудиторії живе усне мовлення.
Підготовка виступу залежить від досвіду оратора та обставин, за яких відбуватиметься виступ.
Існує чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:
- Написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;
- Написати текст виступу, кілька разів прочитати і виголосити по пам’яті, зрідка заглядаючи в рукопис;
- Заздалегідь написати текст і вивчити його напам’ять.
- Виступати без будь-якого папірця. ( Сопер).
- Писати текст виступу є клопіткою справою, однак вона має багато переваг. Такий виступ можна виправляти, перевіряти, показати колегам, добитись таким чином вдосконалення змісту і форми, чого не можна зробити, якщо промова міститься лише в голові. Зрештою, написану промову легше запам’ятати, ніж неоформлений у кінцевому вигляді матеріал.
1). Промови, які слід читати за конспектом
Особливості промови, яку читають за рукописом є те, що вона найменш прийнята для успішного виступу; не є живим словом; оратору важко встановити контакт з аудиторією, оскільки записи утворюють бар’єр між ним і слухачами; погляд оратора зосереджується не на тексті, а на аудиторії, тому йому важко слідкувати за реакцією слухачів; такої промови аудиторія може й не сприйняти)
В окремих випадках читати промову з рукопису просто необхідно, і не тому, що промовець не може самостійно сказати кілька слів – ситуація вимагає точного вживання слова.
За рукописом обов’язково читають офіційну політичну промову, оскільки те, про що говорять політики, є надто важливим, а найдрібніша неточність може призвести до конфліктів.
Будь-який офіційний документ (нота, заповіт тощо) також мусить бути прочитаний з аркуша.
Іншим видом промови, що читається, є наукова доповідь на конференції та реферат. Текст, викладений на папері, допомагає промовцеві логічно побудувати матеріал, чітко викласти висновки. Доповідь чи реферат можуть містити велику кількість дат, імен, формул, які запам’ятати неможливо, а дуже часто й непотрібно.
Ще одним прикладом читаної за рукописом промови є виступ на каналах засобів масової інформації (радіо, телебачення), тим більше, що у таких випадках йдеться, як правило, про суспільно важливі речі.
У цих випадках промовець повинен мати перед очима акуратно надрукований, а не писаний від руки, текст, щоб легко читати його. Надрукований виступ допоможе ораторові вкластися у регламентований час, оскільки відомо, що одну сторінку рукопису (30 рядків) читають за 2 хвилини.
У всіх цих випадках перед очима слід мати надрукований текст, тоді увага зосереджуватиметься на інтонації, наголосі( його можна поставити заздалегідь), на підвищенні чи зниженні тону.
Якщо немає можливості написати текст, його слід акуратно написати від руки (30 рядків на сторінці).
На думку П. Сопера, єдиною перевагою такої промови перед вивченою напам’ять є те, що вона звільняє пам'ять від напруження. Однак, у більшості випадків така промова звучить як читання, а не як живе слово. Запис являє собою бар’єр між оратором та слухачами: читаючи текст, промовець час від часу кидає швидкий погляд на публіку, що, у свою чергу, відволікає його від тексту - в результаті – мовлення переривисте.
2). Промови, які слід готувати заздалегідь, а потім виголосити по пам’яті, зрідка заглядаючи в рукопис
Виступи, що тривають 1-2 години, вивчити напам’ять дуже важко. Тому вчителі, викладачі вищої школи, як правило, ґрунтовно готуючись до лекції, опрацьовують великий обсяг науково-методичного матеріалу, але не читають його з конспекту. Вони викладають цей матеріал з пам’яті, імпровізують, що справляє враження плину живої думки та ерудиції викладача.
Допоможуть ораторові тези, стислий план виступу, можливо з певними цифрами, цитатами тощо.
Промовець, який сумлінно готується до своїх перших виступів, набуде впевненості й зможе перейти від написання повного тексту до роботи з нотатками. Це не означає, що згодом він може менше працювати над змістом виступу. Треба постійно збирати новий матеріал, а, можливо, повністю писати вступні речення та заключні фрази. Однак можна зекономити час завдяки неповному не повному написанню окремих положень у вигляді тез або окремих пунктів, які розвиватимуться потім після виступу. Такі промови привчають оратора (особливо початківця – Б.С.) краще організувати свої ідеї для усного висловлювання, самостійно думати, налагоджувати контакт з аудиторією, говорити невимушено.
Особливість промови, яку читають з опорою на текст - у слухачів створюється враження про вільне володіння оратором матеріалом)
Готуючись до виступу ораторові слід обов’язково записувати, (цитати й цифровий матеріал, а також перші та останні фрази промови, формулювання тез та аргументів)
Отже, підготовка матеріалу для виступу буде однаковою, незважаючи на те, чи промовець пише весь виступу, чи лише коротко його занотовує. Без знань і поінформованості годі сподіватися, що виступ принесе користь.
3). Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять
В окремих випадках промову читати недоцільно, але необхідно зберегти її зміст. Зокрема, під час вшанування ювіляра. Такі промови не бувають довгими, тому спочатку слід написати виступ (обсяг – одна сторінка) і вивчити його напам’ять. Досконале володіння текстом дозволить краще зосередитися на ораторських прийомах.
На такому принципі ґрунтується і політичне красномовство. Неможливо уявити промовця на мітингу, який читає з папірця. Однак політичне красномовство неможливе без проголошення актуальних думок, важливої інформації. Тому добрий політик ретельно готується до виступу, але подає його як новотвір у конкретній ситуації, адресованій конкретній особі. За таких умов доречними будуть з стислі тези – короткий стислий план виступу, можливо з певними цифрами, цитатами тощо.
За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба нібито мимохідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не може.
Можна також поєднувати повність написані важливі частини тексту зі стислими нотатками до менш важливих частин виступу.
Вчать напам’ять промови, які виголошують на дипломатичних прийомах.
Незважаючи на офіційність цих видів промов, вони вимагають щирості і відкритості.
На думку Сопера цей спосіб слід використовувати при читання лекцій, виголошенні проповіді, при обставинах, що мають офіційний характер, а також у тих випадках, коли (Сопер, 27). необачливе слововживання може дорого коштувати промовцеві. Промова, яку вивчають напам’ять, зобов’язує до старанної підготовки тексту. Але написана промова може не зовсім підходити для виступу. Вона не настільки не на стільки проста й виразна, як усний виступ. Вивчену промову легше повторити. Однак, застерігає Сопер, запам’ятовування не завжди буває бездоганним , і існує небезпека «застопоритися» більше, ніж у промовах, що читають. Точний словесний текст важче відтворити, аніж самі ідеї, і порушення плавного ходу вивченої (завченої) промови особливо розсіює увагу.
Особливості промови, яку вивчають напам’ять – вимагає чимало зусиль для оратора; сприймається біль позитивно ніж та, яку читають; однак існує небезпека «забути щось», адже відтворити текст важко, особливо, якщо він великий)
4). Імпровізовані промови (експромти)
Такі промови виникають спонтанно, за різних обставин, зокрема під час дискусій, різноманітних зібрань, засідань, комісій. Однак не варто забувати, що найкращий експромт – той, що заздалегідь підготовлений.
Отже, ніколи не виступайте перед слухачами, доки не буде зібрано значний обсяг матеріалу, цікавого для слухача. Той, хто хоче частіше виступати перед аудиторією, повинен систематично стежити за новинами в галузі своєї професійної діяльності, записувати важливі дані, тексти, яскраві приклади, щоб навести їх у своїх виступах.
Приказка твердить: «З посудини не можна вилити більше, ніж було в налито». Людина теж не може дати більше, ніж знає. Тому говорити слід лише тоді, коли якщо сказати. Навіть досвідчений промовець втратить авторитет, якщо не розширюватиме свій світогляд.
Недоліком такої промови, за Сопером, є те, що непідготовленість під час виступу перетворюється часто у пусту балаканину, однак, вона привчає промовця самостійно думати, а оскільки більшості пропонують виступити без підготовки, це допомагає виробити впевненість у собі.