24. Дипломатичне красномовство.

24. Дипломатичне красномовство.
Серед найпоширеніших видів дипломатичного красномовства дослідники виокремлюють такі:
- промова під час дипломатичних актів (угод, комюніке);
- промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах;
- промови під час візитів прийомів, прощань, нагород;
- дипломатичне листування.
Дипломатичне красномовство досягає свого розквіту лише в незалежних державах, що ведуть активну міжнародну діяльність. Воно потребує від промовця бездоганного володіння рідною літературною й іноземними мовами, гарної дикції, вміння підключатися до необхідних тем, думок, цікаво вести розмову, потребує такту й коректності. Характерними ознаками промовця-дипломата є інтелект, воля, сила, обережність й обачливість.
Дипломатичне красномовство – це елітарний рівень мовлення, навчитися якого самостійно неможливо. Його слід вчити як спосіб професійної діяльності дипломата. Щоб досягти успіху у розмові з дипломатами інших країн, потрібно бути гарним промовцем, вміти знайти контакт зі співбесідником, володіти майстерністю спілкування. Міжнародне дипломатичне співробітництво виробили певні правила і норми спілкування, порушення який не допускається і сьогодні. Їх необхідно дотримуватися в усіх жанрах дипломатичного спілкування, як усних, так і писемних.
Сукупність таких загальноприйнятих традицій називають дипломатичним протоколом.
Дипломатичний протокол передбачає правила реакцій, дій, поведінки, але головну частину протоколу складають етичні правила поведінки і мовний етикет у різних ситуаціях дипломатичного спілкування.
Етика дипломатичного красномовства виявляється через такі мовні знання й уміння промовця:
- знання, крім предмета викладу, дипломатичної термінології, яка є іншомовною за походженням;
- знання мовних формулу сіх типів (номінативних, атрибутивних, предикативних) та умов використання їх відповідно до дипломатичного рангу промовця;
- володіння дипломатичним мовним етикетом відповідно до умов спілкування, рангу співрозмовника, жанрів дипломатичного дискурсу;
- володіння мовними засобами ідентичності, тотожності (синонімія) та альтернативності, контрастивності (антонімія), що дозволяє промовцеві уникнути прямолінійності суджень, категоричності відповіді;
- володіння різними комунікативними якостями мовлення: логічною послідовністю, точністю, ясністю, стислістю, доречністю, виразністю, національною традиційністю.
Українській дипломатії притаманні слова іншомовного походження, наприклад, аташе, комюніке, екстрадиція тощо.
Частина дипломатичних термінів розвинула вторинні значення і стала суспільно-політичними чи загальнонауковими термінами: аудієнція, альянс, декларація тощо.
Важливою ознакою дипломатичного мовлення є й високочастотне використання стійких словосполучень, які усталилися як мовні формули обов’язкового використання. Це – мовні формули – складні назви держав, назви міжнародних організацій. назви офіційних осіб за рангами: Співдружність незалежних держав, Сполучені Штати Америки, радник першого класу. Слід пам’ятати, що ці назви-формули не можна скорочувати.
Дипломатичним протоколом також передбачено, коли і які можна вживати синонімічні вирази на означення особи (Президент – глава держави – найвища посадова особа держави).
Розроблений реєстр складноскорочених слів, які можна використовувати.
Для дипломатичних промов обов’язковим є етос міжнародної ввічливості, поваги й шани всього, що символізує власну державу й державу співбесідника. Етос виявляється через мовні формули міжнародної й національної ввічливості та компліментів, без яких неможливим є як усне спілкування (промови, заяви, діалоги), так і писемне (листування).
Сукупність етикетних мовних формул формує систему мовного етикету кожної нації, і не лише у сфері дипломатичній.