11. Візантійська теорія риторики.

11. Візантійська теорія риторики.
Особливу роль у поширенні християнської доктрини зіграла риторика. Афінська школа риторики була філософською. Візантійські релігійні проповідники на перших етапах заперечували її значення, вважаючи язичеством. Однак незабаром християнські проповідники стали випробувати необхідність у риторичних знаннях. Причина крилася в необхідності вести полеміку між прихильниками християнства і язичества, із представниками різних плинів у християнстві. Відмінність колишньої язичеської риторики від ранньосередньовікової у тому, що язичники зверталися до освічених громадян міст, христаянські проповідники - до сільських жителів, бідноти, низів. Християнська риторика розвивалася в трьох напрямках:
тлумачення текстів священного писання (екзегетичне тлумачення);
повчання, наставляння для віруючих;
складання богословських проповідей.
Усе це розвивалося в зв'язку з нестатками церковної служби, літургії. У богословських школах в Олександрії, Антіохії й інших містах складалася система богословських дисциплін, включаючи полемічну апологетику, догматичне богослов'я, екзегезу. У IV ст. прославленими християнськими риторами були Василь Великий - єпископ Кесарій Кападокійський, один з батьків церкви, що розробив варіант літургії, автор "Шестиднева", у якому виклав основи християнської космології. Іоанн Златоуст - константинопольський патріарх, прихильник аскетизму, автор безлічі богословських праць, проповідей і псалмів; Григорій Нісський - церковний письменник, що брав участь у розробці "Символу віри", вплинув на розробку християнської догматики і символічної екзегетики. Крім богословської риторики, у Візантії існувала цивільна риторика, що активно використовувала досягнення грецьких риторів, міфологію. Згодом вона переродилася в поезію і була витиснута гімнами, похвальними словами, панегіриками.
Школу у Візантії успадковано було від греків. Школа виявилася найбільше стабільним елементом із всіх установ, зберігши сформовані традиції. Зошити учнів-християн з Єгипту IV в. збігаються з зошитами ранніх століть. В основі освіти 7 предметів (орфографія, граматика, риторика, філософія, математика, юриспруденція). У ранній період школа мала світський характер, вважалася корисної імператору і народу. Тому, хто отримав освіту, відкривався доступ до службової кар'єри. Поступово ряд предметів зі списку був витиснутий богословськими науками. У 529 р. у правління Юстиніан були заборонені грецькі навчальні заклади, закрита академія Платона, лікей Арістотеля, підручники, лексикони зі згадуванням грецьких міфів і богів, частина юристів, медиків, риторів була арештована, частина страчена. Потім стали спалювати книги не богословського змісту. У противагу античної освіченості стали відкривати богословські академії, у яких вивчалися такі предмети, як екзегез, гомілетика, літургія, полемічна апологетика, догматичне богослов'я, читали і тлумачили Священне писання.
Література Візантії довго зберігала міфологічні сюжети, образи й імена богів греко-римського пантеону, що вплітаються в канву християнських сюжетів. Рання література, крім апокрифів, уключала грубі фольклорні вимисли про Христа-отрока як могутньому, грізному, що володів дивовижної силоміць герої. Популярними були народні сказання і книги про Олександра Македонському. Створювалася житійна література. "Житіє преподобного батька нашого Антонія" - перша біографія знаменитого єгипетського аскета, засновника чернецтва. Її автор - Панас Олександрійський керувався ідеєю показати зразки для наслідування. У IV ст. з'являються "Сповідь" і "Про град божому" Августина, прозваного Блаженним. Житія святих буяють чудесами, праведністю життя, мученицькою смертю за переконання і таємне прийняття християнства - такі сюжети книг у першій половині історії Візантійської культури. Вони змінюються описами переслідувань ченців іконоборцями. В міру посилення релігійного змісту література до XII в. стає усе більш розумової, створюється літературний канон, художник живе у вигаданому світі. Пригодницький жанр ("Ісміній і Ісмина") наповнений любовними історіями, продажами в рабство, зустрічами з піратами, підступними володарями заморських країн, благополучними з'єднаннями люблячих, що зберегли у всіх перипетіях вірність, любов і безвинність. У народі користалися любов'ю байки і військові пісні.
В історії світової культури візантійська цивілізація посідає видатне місце. По-перше, вона була логічним і історичним продовженням греко-римської античності, по-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал, по-третє, справила великий вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (Греції, Сербії, Чорногорії, Албанії, Білорусі, України, Росії, Грузії), по-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, слов’ян, персів, що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.