19. Академічне красномовство.

19. Академічне красномовство.
Найскладнішим у риторичній практиці є публічне ораторство. Власне, риторика й виникла як наука про публічну живу промову (на площах, зборах, у судах).
Публічне мовлення залежно від галузевих і жанрових критеріїв має окремі різновиди, а саме:

Академічне красномовство — це ораторська діяльність
науковця, викладача, що доповідає про результати дослідження,
популяризує досягнення науки.

Сфера його застосування — шкільна (різних рівній) та наукова аудиторія.
Слово походить від грецького «акабеміа» — так називалися сади, що
начебто належали міфічному героєві Академу. Згодом цим почали називати
філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості. У Європі
академічне красномовство динамічно розвивалося в середньовічних
університетах. Тоді воно існувало в лоні схоластики, яка успадкувала від
античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були
домінуючими формами). Але особливого розквіту воно набуло в після
ренесансний період, коли наука, звільнившись від схоластичних моделей,
почала широко проникати у світ матеріальних явищ і описувати його.
Ускладнилася робота вищої та середньої шкіл, виникала наукова педагогіка
(Ян Амос Коменський).

В Україні зародження академічного красномовства пов'язане з
функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської академії, хоча
тут теж були дуже відчутні релікти схоластики. Згодом воно розвивається
у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харківський т.
ін).

Видатними представниками українського академічного красномовства були
М.Максимович, М.Костомаров, В.Єрмаков, Феофан Прокопович.

Головні риси академічного красномовства — доказовість бездоганна
логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності,
термінологія. Наука, як відомо, є точним описуванням реальних,
матеріальних явищ світу. Наукове описування цих явищ в усному слові і
живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових
досліджень мусять бути донесені до громадськості (не кажучи вже про
студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночасчас
школярі та студенти мусять опанувати мову науки, її термінологію та
спосіб викладення. Звичайно ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний
складності об'єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед
професійною аудиторією часто важко доступні навіть молодим ученим, не
кажучи вже про школярів. Адаптованості матеріалу до свідомості учнів
сприяє використання різноманітної наочності, в першу чергу — із
застосуванням технічних засобів.

До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове
повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на
семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Лекція — основний жанр академічного красномовство. Це монологічний вид
виступу, але погано, якщо лекція перетворюється тільки на монолог
викладача без зворотного зв'язку з аудиторією. Аудиторія повинна не
тільки слухати, а й активно сприймати матеріал. Для цього існує певна
система прийомів: наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає
готових оцінок, а розглядає різноманітні точки зору, які існують у
науці, що можуть навіть суперечити одна одній — це провокує інтерес
слухачів до матеріалу та їх розумову активність.

У рамках кожної наукової дисципліни можна формувати цикл лекцій, які
відповідатимуть загальнодидактичним принципам поступовості та
дозованості навчання (еступні, узагальнюючі, оглядові та ін.). Дуже
важливо, щоб лектор пов'язував новий матеріал з уже вивченим; до лекції
можна вводити елементи діалогу з аудиторією (наприклад, коли треба
пригадати, що вивчалося на попередніх заняттях).

Вчені спеціально читають лекції і для широкої аудиторії. В епоху масових
комунікацій, завдяки використанню радіо й телебачення, ця форма
пропаганди наукових знань набуває особливого резонансу.

Досвідчені викладачі широко використовують також різноманітні форми
діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусію, диспут, усну рецензію,
обговорення. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь
— стаття, усна рецензія — письмова рецензія тощо. Однак на письмі автор
пов'язаний законами писемної форми — він не може жестикулювати,
висловлювати свої емоції, робити паузи. В аудиторії ж оратор може
вдаватися до різних засобів впливу на слухачів, до акторських прийомів
включно.